Британова Т. С., Шиман А. А.
Запоріжжя, Україна
Однією з найгостріших проблем сучасної фармакотерапії кардіологічних захворювань є визначення фармакологічних критеріїв вибору оптимального β-адреноблокатора (АБ). Протягом понад 45 років після впровадження цих препаратів у клінічну практику перелік показань для призначення β-АБ істотно розширився. Сьогодні вони застосовуються при багатьох кардіологічних захворюваннях, зокрема при гострих коронарних синдромах, хронічній ішемічній хворобі серця, артеріальній гіпертензії, аритміях, хронічній серцевій недостатності, гіпертрофічній кардіоміопатії, пролапсі мітрального клапана, з метою профілактики раптової серцевої смерті, а також при інших хворобах і синдромах: мігрені, глаукомі, тиреотоксикозі. Втім, до класу β-АБ належать засоби з досить відмінними фармакологічними характеристиками. Селективність, внутрішня симпатоміметична активність, розчинність у ліпідах, додаткові фармакологічні властивості зумовлюють відмінності в кардіопротекторній дії, переносимості та безпеці клінічного застосування різноманітних β-АБ. Представники цієї групи препаратів характеризуються значними особливостями не лише фармакодинаміки, а й фармакокінетики [1].